top of page
загружено.jpg
тютюнник.jpg

«Котловинській курінь 

 імені Юрка Тютюнника»

ТЮТЮННИК Юрій (Юрко) Йосипович (20.04.1891—20.10. 1930) — військ. діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в с. Будище (нині село Звенигородського р-ну Київ. обл.). Прапорщик царської армії, учасник Першої світової війни (двічі поранений). Після Лютневої революції 1917 — активний діяч укр. військового руху, учасник Другого Всеукраїнського військового з’їзду 1917, член Української Центральної Ради. Брав безпосередню участь у збройних виступах проти Корнілова заколоту 1917 і Тимчасового уряду в Києві, організації роботи ген. секретарства військ. справ УЦР та мін-ва військ. справ УНР. Із весни 1918 — на Звенигородщині, де обраний кошовим отаманом Вільного козацтва. Влітку 1918 — один із керівників Звенигородського збройного повстання 1918 проти австро-нім. військ і гетьман. влади, заарештований, звільнився 14 грудня 1918 внаслідок протигетьманського повстання 1918.

Орієнтуючись на УПСР (боротьбистів), які прагнули до порозуміння з більшовиками, у лютому 1919 очолив штаб партизан. формувань отамана Н.Григор’єва (1-ша бригада 1-ї Задніпровської д-зії РСЧА), 1-шу бригаду 6-ї Укр. рад. д-зії. Реалізував план визволення Херсона й Одеси від окупаційних військ Антанти. Підтримав повстання частин Н.Григор’єва проти рад. влади (див. Григор’єва повстання 1919), 9 травня 1919 вони зайняли Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ). Після поразки повстання у травні 1919 на чолі невеликого загону приєднався до Дієвої армії УНР. Із липня по грудень 1919 — командувач її Київ. групи, із грудня 1919 — пом. командувача Армії УНР. Перебуваючи на цій посаді, став ініціатором та організатором Першого Зимового походу Армії УНР (6 грудня 1919 — 6 травня 1920). Після інтернування залишків укр. частин у Польщі призначений членом Вищої військ. ради УНР. На еміграції жив у Львові. Із січня 1921 — нач. Партизансько-повстанського штабу, із жовтня 1921 — командувач Укр. повстанської армії. Гол. метою діяльності цих органів були підготовка повстання для повалення рад. влади в Україні та проведення з цією метою нового збройного виступу. Гол. розрахунок був на сел. повстанський рух, в якому впродовж 1921, за підрахунками більшовиків, брали участь до 40 тис. осіб.

29 жовтня 1921 виїхав зі Львова до Рівного, де завершив формування ядра майбутньої Укр. повстанської армії у складі 1500 вояків. Через брак сил, озброєння та оснащення Другий Зимовий похід Армії УНР (4—19 листопада 1921) закінчився трагічно. У районі с. Базар осн. група вояків опинилася в оточенні. Загинули бл. 400 укр. вояків, понад 500 бійців були захоплені у полон, 359 із них — розстріляні. Сам Т. з невеличким загоном пробився до польс. території. Згодом поновлений Партизансько-повстанський штаб розпочав переформування сил для подальшої боротьби.

1923 в результаті проведеної Державним політичним управлінням УСРР оперативної комбінації Т. був виведений із-за кордону на рад. територію та заарештований. Співробітникам ДПУ УСРР вдалося використати його у своїх цілях. На їхнє замовлення він описав усе пережите, змалював переважно темними фарбами політ. і військ. діячів Української Народної Республіки, що дало противникові бажаний пропагандистський ефект. 1923—29 перебував у Харкові, викладав у Школі червоних старшин, працював у Всеукр. держ. акціонерному т-ві торгівлі, співробітничав зі Всеукраїнським фотокіноуправлінням: співавтор літ. сценарію фільму "Звенигора", як актор грав у фільмі "ПКП".

12 лютого 1929 вдруге заарештований і вивезений до Москви. У грудні 1929 засуджений колегією ОДПУ СРСР до смерті. Страчений у жовтні 1930.

Наказ

Протокол

Інформаційна картка

bottom of page